Уві сні я йшов берегом моря з Господом, бачачи на екрані неба все                     моє минуле життя.

                    Після кожного дня на піску залишалися два сліди: мій, і Господа.

                    Проте, інколи я бачив лише один слід, витиснений у найважчих                           днях мого життя.

                   Тоді я сказав:

                 “Господи, я зробив постанову завжди йти з Тобою, а ти обіцяв завжди бути зі мною; чому ж ти залишав мене самого тоді, коли мені було так тяжко?”

               А Господь відповів:

“Сину мій, я люблю Тебе, і ніколи Тебе не залишав. У ті дні, у які ти бачив лише один слід, я ніс Тебе на своїх руках.”

Притча.

Коли б спитали мене як митця, як би я  міг передати на полотно цей пройдешній рік, то я б намалював величезне серце облите кровю, з якого росте надзвичайної краси квітка. Лишень переживаю, чи зможу підібрати палітру кольорів, бо квітка справді надзвичайна. А ще б намалював зелений гай, чи поле коли цвіте ріпак. Де багато – багато людей і вони щось собі роблять – кожен по різному, гамонять, сміються, сумують, і оглядаються то в мій бік, то зазирають на небо…Їх багато вже – тисячі…Навіть не знаю, чи  вмістив би всіх, аби боронь Боже, кого не забув…

 Я тут, дивіться на мене,молюся за вашу память і дмухаю на свічки. А Господь вас  несе на руках у жовтому ріпаковому полі.

Засяє Різдвяна зірка і так вже повелося – живий думає про живе…

У мріях цвістимуть сади найкращими квітами, а ми мусимо шукати ту палітру фарбів, щоб передати  надзичайність кожного з нас! 

Вірю у завтрашній день! 

Дякую, Боже, що не залишаєш нас і у важку мить тримаєш нас на руках.

Христос ся рождає!