дід Микола

Одного ранку, ще не старий чоловік, пішов на косовицю У полі росли ромашки, десь подекуди маки – брати його,друзі ,що всімахились, і , немов, натягнутута струна, тримали спинку рівно, дивились вірно в очі як братові.
Ти пробач нас, бо ми не живі вже- вмерли, але у квітці цій живемо вічно- в маці,не губи нас.
Та як же я вас, Василе і Степане знищу, бійтеся Бога, та ще й на чужбині, як ви попали сюди?…
Не свари нас Миколко.
surprizing neighbour (дивний сусід) називали діда сусіди
Ті маки…
Викосив все ,а маки залишив.
Ростуть, посміхаються.
Життя- то поле. Лишень не бути буряном, а маком…
Бывают встречи долгожданные и только один раз в жизни…
Вряд ли мы понимаем это…

Когда мы расставались- мать плакала, а я ни понимал ещё , что больше мы никогда не увидимся…
Дідусю, ти вибач, що хочу бути маком у полі ,що буду гризти землю твою -мою,що не віддам іі нікому…

Дивина, в Каліфорнії цвітуть маки, так само як в Берліні, Відні і Станіславові…

Брати мої ,маки мої, ромашки сонячні, дідо Микола ,в твою память- смерть ворогам!!!! Слава Націїї!!!
Життя- то поле. Лишень аби не бути буряном, а маком.
Лос Анджелес 1952 рік