Тайванія криптомеріоїдна Taiwania cryptomerioides

Назва «Тайванія» , названа в 1906 році, вшановує острів, для якого вона тоді вважалася ендеміком, тоді як «криптомеріоїди» визнають подібність принаймні ювенільної форми росту до Cryptomeria japonica . Однак, замість того, щоб бути острівним ендеміком, «Тайванія» зараз відома як три осередки безсумнівного природного поширення на Тайвані, у В’єтнамі та на прикордонних районах Китаю та М’янми, що є регіонами з високим різноманіттям та очевидними рефугіумами під час льодовикових періодів. Популяції в інших місцях можуть бути натуралізовані. У дикій природі вона може стати величезною та скелястою, і є одним з найбільших дерев світу, вік якого становить 1600–2000 років (Fu et al . 1999, Farjon 2005). Її чудова міцна деревина користується попитом у Китаї для виготовлення трун (Kermode 1939, Kingdon Ward 1960), і цей вид дуже активно експлуатується. Зараз її вирощують на плантаціях як у Китаї, так і на Тайвані.

Тайванська сорт зараз широко культивується і був багато разів інтродукований (див. Grimshaw 2011 для вичерпного огляду), починаючи з чотирьох молодих рослин, привезених до США з Тайваню в 1918 році Ернестом Вілсоном. Багато ранніх дерев були отримані з живців, взятих з цих рослин, але успішний імпорт насіння з Тайваню був здійснений в 1924 році, саджанці якого були поширені по всьому світу (Briggs 1993). Британський чемпіон, посаджений в 1928 році в Кіллертоні, Девон, повинен походити від одного з цих інтродукованих сортів. Він мав 17 м у 2001 році (Johnson 2003, TROBI 2011), тоді як інший ранній екземпляр на острові Гарініш (21,5 м, 59 см дюжини стебла, 2002) вважається британським та ірландським чемпіоном. Багато ранніх посадок не процвітали, чи то через вирощування з живців, чи то через переважаючі кліматичні умови; новіші інтродукції зазвичай дали набагато красивіші екземпляри.

Більшість культурних дерев походять з тайванського пагонів, чи то через комерційні, офіційні чи експедиційні джерела, і такі дерева часто мають дещо сизувате забарвлення. Зразки з достовірним походженням з материкового Китаю набагато важче знайти, хоча назва T. flousiana зустрічається на етикетках та в друкованих виданнях. Вони часто не мають сизуватого відтінку, виглядають рівномірно зеленими. Перше китайське насіння, яке потрапило на Захід, було зібрано під час знаменитої експедиції до Метасеквойї 1948 року, і, схоже, саджанці були поширені в 1950-х роках. Ймовірно, що більшість дерев, позначених як T. flousiana , походять з цієї колекції (наприклад, у садах Хіллієр, 11,7 м (28 см дюжини в висоту) у 2009 році (TROBI 2011), хоча було й кілька пізніших інтродукцій.

Досвід показав, що тайванська гілка набагато морозостійкіша в північній Європі, ніж часто думають, але це допомагає, якщо перші кілька зим будуть до неї сприятливими, і її слід садити на сонячному місці з укриттям «за спиною». Тепле літо з достатньою кількістю вологи є кращим – у Джорджії зареєстровано зростання до 3 м на рік, але навіть у набагато прохолодніших районах зростання відносно швидке – 10 м за 15–20 років, здається, досить часто досягається в північній Європі. Найвищі культурні дерева в південній Європі, США, Австралії та Новій Зеландії досягли 20 м і більше (див. Grimshaw, 2011). Вона процвітає на південному сході США – зона 7 і вище, а також на західному узбережжі. Незабутньо привабливий екземпляр росте в саду в Бішопс-Клоуз, Портленд, штат Орегон, і має ідеальну форму, з шарами гілок, що перекриваються до землі, а їхні загнуті вгору кінчики надають їй великої елегантності. Її було посаджено приблизно в 1980 році (С. Хоган, особисте повідомлення, 2011).

Насіння є найкращим варіантом для розмноження тайванської культури , оскільки воно дає енергійні, пряморослі дерева з міцним корінням. При посіві в теплі навесні проростання відбувається через 3–4 тижні, а ріст відбувається швидко. Молоді саджанці слід захищати від спекотного сонця, а якщо вирощувати в холодному кліматі, захищати від морозу протягом перших кількох років. Можна спробувати живцювання, але вони погано та повільно вкорінюються, що дає 24–46% успішності протягом 150–300 днів за даними Фордхема та Спрейкера (1977), з гормоном вкорінення або без нього. Існує тенденція до утворення розлогого плагіотрофного (тобто невертикального) росту, але існує думка, що якщо зразки, вирощені живцями, розмістити в тіні, вони утворюють вертикальні пагони та ростуть нормально.

Постійною проблемою є втрата лідера. Хоча це може здатися дивним, враховуючи гостроту хвої, слимаки та равлики дуже люблять нові пагони та часто їх гризуть. Мороз також може вбити лідер, особливо на початку зими, коли осінній пагін ще не затвердів. Філіп Томас (особисте спілкування, 2011) зауважив, що у Великій Британії є дві чіткі фази росту – одна у травні/червні та інша у жовтні/листопаді, і саме в цей час він найбільш схильний до заморозків та пошкоджень молюсками. Між груднем і березнем навіть молоді пагони можуть витримувати -15 ^° C, якщо пагони достатньо загартовані (П. Томас, особисте спілкування, 2011). Дерева з пошкодженими верхівками зазвичай відновлюють лідер та відновлюються, але може знадобитися кілька років, перш ніж відновиться апікальна домінантність.

Наразі більшість культурних дерев все ще перебувають у ювенільній «криптомеріоїдній» фазі, оскільки зріла «секвойядендроїдна» фаза досі рідко досягається. Здорова, енергійна молода тайванська деревина має привабливе видовище, її звисаючі пагони утворюють пучки пагонів, що спадають з висячих гілок, утворюючи красиву, хоч і химерну, нефритову завісу. Це не дерево для пестощів. Коли вона добре росте, вона утворює стрункий вузький шпиль, але деякі старі екземпляри на Британських островах, які були пошкоджені морозом у молодості, виснажені та деформовані, і мало що може їх назвати декоративними рослинами. Якщо нижні гілки навмисно не видаляти, вони залишаються на багато років, утворюючи спідницю до землі (Т. Крістіан, особисте спілкування, 2011), хоча з віком стебла стають чистими від гілок на велику висоту. Однак листя з віком зменшується в розмірі, змінюючись з довгих зелених хвоїнок саджанців і перших кількох років росту на товстіші, більш вигнуті структури, які менш гострі та більш сизуваті.